20.03.2018 Щодо окремих рішень КДКПКваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів (надалі – Комісія) 30.01.2018 Генеральному прокурору та керівникам регіональних прокуратур направлено заяву за № 11/2/1-2864-18, у якій Комісією констатовано факт, що Рада прокурорів України (надалі – Рада прокурорів) при прийнятті рішення від 12.12.2017 № 54 «Про забезпечення гарантій прокурорів, передбачених ч. 3 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» вийшла за межі своїх повноважень, оскільки вирішення питань стосовно неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов’язків, установлених для відповідної адміністративної посади (за винятком прокурорів, які обіймають адміністративні посади, передбачені пунктами 2, 3, 6-8, 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про прокуратуру») належать до компетенції Комісії в межах дисциплінарного провадження.
Більше того, Комісією вказано, що звернення керівників прокуратур усіх рівнів до Ради прокурорів з приводу вирішення зазначених вище питань розцінюватиметься як неналежне виконання відповідним прокурором службових обов’язків.
28.02.2018 Комісією ухвалено рішення за №7зп-18 «Звернення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів до Генерального прокурора України», у якому така стверджує що і Генеральна прокуратура України вийшла за межі своїх повноважень при прийнятті пунктів 16 та 17 розділу V Положення про організацію роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 18.12.2017 №351, якими передбачено порядок звільнення прокурорів з адміністративних посад у разі неналежного виконання ними посадових обов’язків, установлених для відповідних адміністративних посад.
У зв’язку з цим, Комісія звернулась до керівників органів прокуратури з пропозицією утриматись до завершення досудової та судової процедури врегулювання від застосування пунктів 16 та 17 розділу V Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури.
З урахуванням викладеного, враховуючи те, що зазначені вище заява та рішення Комісії набула негативного резонансу в колах працівників органів прокуратури, вважаємо за необхідне звернути увагу на наступне.
Так, статтями 9, 11, 13 Закону України «Про прокуратуру» (далі – Закону) визначено повноваження Генерального прокурора, керівників регіональних і місцевих прокуратур щодо прийняття рішень про звільнення прокурорів з адміністративних посад у випадку та порядку, встановлених Законом.
У відповідності з положеннями частини 1 статті 41 Закону прокурор може бути звільнений з адміністративної посади, з таких підстав:
1) подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням;
2) переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-3 частини 3 статті 39 цього Закону);
3) неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов’язків, установлених для відповідної адміністративної посади.
З урахуванням вимог абзаців 1 та 5 частини 1 статті 41 Закону підстави щодо звільнення, передбачені пунктами 1-3 частини 1 статті 41 Закону стосуються усіх без виключення адміністративних посад, передбачених у пунктах 2-15 частини 1 статті 39 Закону.
При цьому, відповідно до вимог частини 3 статті 41 Закону наявність підстав передбачених пунктом 3 частини 1 цієї статті (неналежного виконання обов’язків, установлених для адміністративної посади), встановлюється Радою прокурорів з дотриманням передбачених статтею 47 Закону гарантій.
Вказана норма Закону не містить жодних винятків щодо певних категорій адміністративних посад, за якими Радою прокурорів можуть реалізуватись відповідні повноваження.
Частиною 1 статті 41 Закону визначено певну категорію адміністративних посад (перший заступник і заступник Генерального прокурора, керівники регіональних прокуратур, їх перші заступники і заступники та керівники місцевих прокуратур), звільнення з яких здійснюється виключно на підставі рекомендації Ради прокурорів. Звільнення прокурорів з решти адміністративних посад, визначених у частині 1 статті 39 Закону, здійснюється уповноваженими керівниками органів прокуратури на підставі відповідних положень статей 9, 11 та 13 Закону.
Таким чином, внесення Радою прокурорів Генеральному прокурору України рекомендацій про звільнення прокурорів з певних адміністративних посад в органах прокуратури по суті є лише одними із формалізованих способів реалізації прийнятих нею рішень за наслідками розгляду в межах компетенції питання передбаченого частиною 3 статті 41 Закону. При цьому, відсутність закріплених у Законі такої форми реалізації рішень щодо інших категорій адміністративних посад, передбачених частину 1 статті 39 Закону, жодним чином автоматично не свідчить про відсутність відповідних повноважень Ради прокурорів приймати рішення стосовно цих прокурорів.
Водночас, окремо від повноважень Ради прокурорів вносити рекомендації про призначення та звільнення прокурорів з адміністративних посад, пунктом 10 Положення про Раду прокурорів України, затвердженого всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017, передбачене повноваження у випадках та в порядку, визначених законом, встановлювати наявність підстав для звільнення прокурора з адміністративної посади за неналежне виконання посадових обов’язків, установлених для відповідної адміністративної посади.
Окрім того, Закон містить норми, які прямо регламентують повноваження Ради прокурорів у вирішенні питань, пов’язаних з оцінкою діяльності та вирішення питання (внесення рекомендацій) про звільнення з адміністративних посад також і щодо прокурорів, які не призначались за рекомендацією Ради прокурорів. До прикладу, звільнення прокурорів з адміністративних посад у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, передбачених пунктами 1-3 частини 3 статті 39 Закону.
Також варто зазначити, що Закон не наділяє будь – яких інших суб’єктів владних повноважень, у тому числі Комісію та керівників органів прокуратури, окрім Ради прокурорів, правомочності встановлювати наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 41 Закону, поза межами дисциплінарного провадження, тобто коли існують об’єктивні причини для звільнення прокурора з адміністративної посади у зв’язку з неефективним виконанням управлінських функцій за відсутності визначеної законом підстави для притягнення такого прокурора до дисциплінарної відповідальності.
Таким чином, рішення Ради прокурорів України від 12.12.2017 № 54 ґрунтується на нормах Закону та Положення про Раду прокурорів України, які передбачають повноваження та сферу її компетенції, та при його прийнятті Рада прокурорів жодним чином не наділяла себе додатковими повноваженнями щодо можливості ініціювання звільнення прокурорів з адміністративних посад, передбачених пунктами 4, 5, 9, 10, 12-15 часини 1 статті 39 Закону, як вказує Комісія, а лише встановила правову визначеність у цих правовідносинах.
При цьому, слід зазначити, що позиція Ради прокурорів у даному питанні повністю узгоджується з вимогами наказу Генерального прокурора України від 18.12.2017 № 351 «Про затвердження Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури» (надалі – Положення). Вказане Положення визначає основні напрями організації кадрової роботи в органах прокуратури України (крім військових прокуратур).
Пунктом 16 Положення передбачено, що для встановлення підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 41 Закону, та подальшого ініціювання звільнення прокурора з адміністративної посади, визначеної пунктами 4, 5, 9, 10, 12-15 частини 1 статті 39 Закону, уповноважений керівник прокуратури вносить мотивоване подання до Ради прокурорів України з долученням копій документів, які свідчать про неналежне виконання підпорядкованим прокурором посадових обов’язків, установлених для відповідної адміністративної посади.
Відповідно до пункту 17 Положення Рішення про звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 4, 5, 9, 10, 12-15 частини 1 статті 39 Закону, на підставі пункту 3 частини 1 статті 41 Закону приймається уповноваженим керівником прокуратури за наявності рішення Ради прокурорів України щодо встановлення фактів неналежного виконання прокурором посадових обов’язків, установлених для відповідної адміністративної посади.
Окрім цього, вказане рішення Радою прокурорів прийнято з метою забезпеченості гарантій незалежності прокурорів, недопущення дискримінаційних обмежень гарантій прокурорів, які обіймають інші адміністративні посади в органах прокуратури (заступників керівників місцевих прокуратур, керівників структурних підрозділів апаратів та їх заступників тощо).
Такі гарантії за Законом поширюються на всіх прокурорів, які обіймають адміністративні посади в органах прокуратури, та можуть ними реалізовуватись по суті лише через єдиний визначений Законом інститут неупередженого та всебічного розгляду відповідних питань органами прокурорського самоврядування – Радою прокурорів.
Отже, наведені у заяві Комісії доводи стосовно того, що питання неналежного виконання посадових обов’язків прокурорами, які обіймають адміністративні посади, повинні розглядатися виключно Комісією в рамках дисциплінарного провадження, на думку Ради прокурорів, не ґрунтуються на нормах Закону.
Передусім, жодного особливого порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорів, які обіймають адміністративні посади в органах прокуратури, Законом не передбачено.
Окрім того, у статті 43 Закону наведено вичерпний перелік підстав для притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності, серед яких такої підстави як неналежне виконання прокурором посадових обов’язків, установлених для адміністративної посади, не передбачено.
Також, відповідно до вимог частини 1 статті 49 Закону, за наслідками дисциплінарного провадження Комісія в межах наданих їм повноважень може накласти на прокурора, винного у скоєнні дисциплінарного проступку, лише один із трьох видів дисциплінарних стягнень – догану, заборону на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органах прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або звільнення з посади в органах прокуратури.
Отже, за Законом Комісія не наділена правом надавати висновки та приймати рішення про звільнення прокурора з адміністративної посади.
Насамкінець хочемо звернути увагу, що Рада прокурорів у період між всеукраїнськими конференціями прокурорів є вищим органом прокурорського самоврядування, який самостійно колективно вирішує питання внутрішньої діяльності прокуратури.
При цьому нормами Закону не передбачено повноважень Комісії щодо надання оцінки, коментування прийнятих Радою рішень. Її статус та повноваження чітко визначені статтями 73 та 77 Закону.
|
|
кількість переглядів: 2442 |